Волинський серпанок – унікальне вбрання, яке шиють тільки в Україні

0
77
переглядів

На Волині жінки робили унікальний одяг – серпанковий, який на сьогоднішній день не має аналогів у світі.  

Презентація виставкового проекту «Волинський серпанок» відбулася 17 грудня 2014 року у музеї Івана Гончара.

Що таке серпанковий одяг? Це ніжне та вишукане вбрання, зроблене з ниток, які майже не поступалися за якістю шовковим. На виготовлення повного костюма найбільш умілим ткалям доводилось витратити приблизно рік.

Писемні джерела згадують цей одяг з 1565 року. Шили його виключно в одному районі волинського району.

На сьогодні серпанок зберігся у мешканців сіл Берестя, Орв’яниця, Селець, Лютинськ, Мочулище, Ясинець, Крупове Дубровицького району Рівненської області.

–  Серпанок – це напівпрозора домороблена тканина, – говорить Ігор Перевертнюк, етнограф, фольклорист. – Немає відомостей, чи був такий костюм поширений ще десь. Тому що серпанкові намітки були в багатьох місцевостях. На східному Поліссі і на Чернігівщині з фондів різних музеїв ми бачимо, що і на Полтавщині вони були і на Київщині ще до початку 20 століття. Серпанковому костюмові аналогів немає ніде. Ну у всякому разі не зустрічалися ще поки ніколи.

За словами Юрія Мельничука, майстра народного мистецтва з вишивки, технологія вироблення серпанку передбачає, що у ткача має бути добре натренована рука.

Як зазначає Володимир Дзьобак, керівник центру дослідження та відродження Волині, щоб вийшло рівномірне полотно, дівчата, які його виробляли, мусили вчитися близько півроку. І ще – кожна майстриня мала свій “почерк”.

Цілісний серпанковий костюм зустрічається лише на Волині, але його елементи, зокрема – намітки – носили жінки у всій Україні. Це такі легкі головні убори.

Повноцінний же костюм шився з наміток. І як кажуть дослідники, походив з арабського світу, з шовкових паволок.

– Як могла проста селянка, чорна від роботи шити таке вбрання? – говорить Алла Українець, заслужений працівник культури України. – Вони йшли в серпанках сіно гребти, інколи одягали серпанки на сіно і в жнива, бо це свято було особливе. Окрім землі, окрім інколи свого села вони нічого не бачили, а яке було прагнення до краси. Яке було прагнення до вершин, що підіймало її до вершин творчості!

Дуже важливо, що технології вироблення цього костюму не втрачені, а традиції підтримуються. Такий український ексклюзив як серпанковий костюм сьогодні знаходить відображення в музиці. Музичний проект Сусанни Карпенко називається “Серпанкові солоспіви”. Дівчина співає народні пісні у серпанковому костюмі.

Все це відбувається у музеї Івана Гончара, де зберігають, відновлюють та популяризують справжню українську автентику.

– Деякі ці скарби, які витворив наш народ, стають скарбами людства. Я думаю, що це один із винаходів українців стане досягненням усього людства, – сказав Петро Гончар, генеральний директор НЦНК “Музей Івана Гончара” на презентації проекту.