Українцям показали кольорове мистецтво кримських татар

У Музеї Гончара ще з перших днів окупації півострову звернули увагу на культурну спадщину кримських татар.

Перемога Джамали з піснею, присвяченою трагедії кримськотатарського народу, на Євробаченні-2016 не була випадковою. Анексія Криму та послідуючі  репресії кримських татар не залишили світ байдужими. Крім того, цікавитися культурою цього народу почали і  українці. Як завжди, що маємо не бережемо, а втративши починаємо плакати.

Кримськотатарський народ має велику культурну спадщину. А у зв’язку з окупацією їхньої історичної батьківщини ця спадщина – під загрозою. Таке вже було в історії.

– На початку ХVIII століття, відомі факти, що росіяни знищували культурну спадщину татар, – говорить Ігор Пошивайло, заступник директора з наукової роботи НЦНК «Музей Гончара». – Спалювалися зокрема їхні писемні пам’ятки… Це, здається, 1733 рік – тотальне спалення писемних памяток, епосів їхніх, рукописних речей. Тобто, очевидно така цілеспрямована політика на знищення кримсько-татарської культури.

Ще в 2014-му році, коли росіяни лише захопили Крим, в Києві в Музеї Івана Гончара відбулася унікальна виставка кримськотатарського декоративно-вжиткового мистецтва. Роботи майстрів були надані колекціонерами. Ця виставка стала дуже важливим та вчасним заходом як для кримськотатарських художників, які були розгублені через події в Криму, так і для глядачів, які отримали можливість відкрити для себе дуже цікаву та самобутню культуру.

Кримчанин Рустем Скібін – художник-кераміст. Його родичі були депортовані в 1944-му році до Узбекистану, де він і народився.

– У Самарканді в нас було інтернаціональне селище, російські школи, тому я виріс в такому середовищі, що до кінця не міг зрозуміти – хто я, що, як? Тобто я розумів, що я – кримський татарин, але культури своєї я практично не знав зовсім, – говорить Рустем.

Рустем був одним з організаторів виставки. Каже, що то було дуже важливо показати, що все це живе, користується попитом, популярне. І дійсно, після окупації багато майстрів перестали працювати, бо дуже важко зібратися емоційно та творити, коли навколо таке відбувається.

Скібін, як і більшість його колег, був занепокоєний тим, як нова російська окупація вплине на кримськотатарську культуру, бо депортація 1944-го знищила 80% національної спадщини.

На виставці робіт були присутні також гості з закордону. Лілі Хайд – журналістка та письменниця з Англії – була вражена кримськотатарською вишивкою.

Лілі Хайд, журналіст, письменниця Англія

– Мені здається їхня культура дуже красивою та унікальною, – говорить вона. – Вони так довго боролися за право повернутися на свою батьківщину. Ціле покоління знало про Крим лише за розповідями своїх батьків, яких депортували. І ці люди, які ніколи Крим не бачили, покинули свої будинки та роботу в Узбекистані, щоб повернутися туди, де жили їх пращури. Це дуже сильна ідея, я вважаю.

Колекціонери зазначають автентичність кримськотатарської культури, а також її яскравість та життєрадісність.

– Вони повернулися до витоків і відтворюють старовинні техніки і візерунки, і вони їх зараз відтворюють і несуть далі. Для мене це надзвичайно важливо, – зазначає колекціонер Євгенія Малікова.

Інша колекціонерка Ольга Мирцало говорить, що мистецтво кримських татар дуже добре відображає її власне бачення світу:

– Ці кольори тепла… теплі кольори, це є ті кольори, які я вибрала для своєї оселі: оранжевий, синій, жовтий… насичені кольори. Я людина  – не чорно біла, я людина – не мінімалізму, я людина – кольорова, тому якось оце мистецтво воно мені найбільше підходить, – каже вона.

Як говорили гості виставки, на цьому заході дійсно відчувався дух Криму, для багатьох незнайомого. Але, на жаль, деякі відкрили для себе цей регіон лише тоді, коли він був втрачений.

– Чим більш ми культурно освічені, тим більш ми толерантні, тим більш відкриті, тим більше ми можемо розуміти інших, – ділиться своїми враженнями журналістка Наталка Фіцич. –  Тут відчувається дух цього Криму, дух справжнього, не захопленого, а от того, яким він був споконвіку.

Журналістка в захваті дивиться на маленького хлопчика, який чітко вибиває ритм на кримськотатарському барабані.

 – І коли цей малий гатить у цей барабан ось відчувається його поклик крові, його ментальність, його справжність… От він татарин і він гатить. Це правильно, тому що в цьому відчувається якась, знаєте, автентика, – каже Наталка.

Залишити відповідь