Український музикант-фольклорист Сергій Охрімчук на своїй кухні розповів про автентику, гроші та місце на цвинтарі
Музикант-фольклорист Максим Бережнюк – ведучий проекту “По хатах” – ходить у гості до своїх колег-фольклористів та спілкується з ними у неформальній обстановці. На цей раз Максим завітав у гості до відомого виконавця фольклорної музики та джазу Сергія Охрімчука.
Хлопці попили чаю, зварили суп, поговорили та пограли у двох. Сергій – на скрипці, Максим – на сопілці. Музика вийшла по-справжньому чарівною…
Сергій Охрімчук розповів, що займається музикою з 7-ми років.
– Я, коли малий був, щось там співав весь час, слухав, в сусідів музика грала, я прислухався. Батьки спитали: підеш на скрипочку? Кажу – піду, – розповідає музикант.
Походеньки “на скрипочку” закінчилися тим, що Сергій поступив до консерваторії, і вже там відкрив для себе український фольклор.
Сергій жив в одній кімнаті гуртожитка з двома студентами, які почали ходити до “фольклорного кабінету”. Каже, що і він “прибився” до друзів. А потім була перша експедиція, яка дуже сильно вплинула на світогляд Сергія.
– Експедиція була на Полісся. Я за одну експедицію все побачив, все Полісся і співи ці, які були 20 років назад. Воно мені видалося таким рідним. Я після цього приїхав в Київ на підйомі такому! – згадує музикант.
Сергій каже, що зараз грає все те, чого в консерваторії не викладали. Мовляв, закінчив консерваторію, і всі ті знання, що там дали, він зараз не використовує.
– А взагалі фольклором можна заробляти собі на життя? – питає Максим.
– В мене багато моїх знайомих однокурсників грають в українських ресторанах. Баян, тьотя, і скрипка, наприклад, – відповідає Сергій.
А потім уточнює:
– Це ж – не шоу-бізнес. Це треба розуміти. Якщо ти цю музику граєш, ти ніколи не будеш багатий, чи якийсь там відомий. Мені так здається…
І затягує весільну пісню:
Заграли скрипки цимбали на дворі…
Ой заграли…
Та й зачула молода дівка в коморі…
Та й зачула молода дівка в коморі…
І додає:
– Весільні пісні тільки дівки співали. Ну, якщо дівки зараз не співають, то лишилося пацикам оце карячиться. Ну і тим більше, знаєш, треба, щоб було і трошки жіночих таких бендів і чоловічих, бо публіка різна.
Сергій зазначає, що публіку не примусиш слухати автентику. Навіть, якщо крутити її по всім теле-та радіоканалам. Автентику – треба любити та відчувати.
Музикант говорить, що особисто для нього краще займатися музикою: слухати та грати, ніж працювати на якійсь офіційній чи державній роботі:
– Викладав в консерваторії, а потім так поклав трудову книжку…
– У міністерстві культури лежить ксива. Заслужений артист України Сергій Охрімчук. Думаєш її забирати чи ні? – запитує Максим.
– Та ну що.. коли треба буде на цвинтар їхати – заберу. Там вони дають безплатне місце… Щось я таке чув.
– То народному артисту, а заслуженому там 50 відсотків знижка…
– От блін.. Та ну нащо воно мені треба!
І хлопці починають грати чарівну мелодію: один – на скрипці, другий – на сопілці.. І здається, що сидять вони не на кухні столичної квартири, а десь в аутентичному місці – де гори, ліси та швидкі річки. А музика, яка лине, захоплює тебе і несе в якусь дивну країну мрій, де сум змінюється радістю, а ностальгія – великим відчуттям щастя…