Тільки парижанки і українки вміють так вдало одягатися!

0
92
переглядів

Яку символіку містить в собі український національний одяг? Чим відрізняється вбрання, вироблене в різних регіонах України? Які таємниці минулого можуть розповісти вишиванки? Що вкладали в вишиті на них візерунки наші пращури?

Святий святковий одяг

Про українську «моду» минулих років розповідає мистецтвознавець, науковий співробітник фондів Музею архітектури та побуту Оксана Гордієць. Бесіда з пані Оксаною відбулася в Українському домі, де проходила виставка «Благословенна Україна». Там були представлені зразки українського національного костюму зі всіх регіонів України. Особливий акцент – на одяг з Луганщини та Донеччини. Тобто, про український етнічний одяг можна було не лише поговорити, а й побачити його на власні очі та уявити, як виглядали в ньому наші прабабусі.

Цікаво, що 90% колекції музею – це саме жіноче вбрання. Чоловічого дуже мало. Чоловіки зношували одяг швидше, тому ставати експонатами музею чоловічому вбранню доводилося нечасто.

То ж мова йшла переважно про українську жіночу моду минулого. Про одяг, який берегли та вдягали виключно на свята. Оксана Гордієць наголошує на походженні слова «свято» і порівнює його з російським – «праздник». Слово «свято»  в українській мові однокорінне із словом «святість». На відміну від праздніка і праздності.

– Комплекти підібрані, повністю, зі  збереженням  етнографічної правдивості, тобто за територіальним принципом. Це ми хотіли репрезентувати красу українського строю в його повному вигляді, і, звичайно, показати ті вишивки і ті знакові системи, які вважаються нам надзвичайно правдивими і надзвичайно важливими, – говорить Оксана Гордієць.

Українське бароко та корсетка, яка робить стрункою будь-яку леді

Іншими словами, кожен регіон має свій власний самобутній стиль. Розповідаючи про вбрання Київщини, пані Оксана звертає увагу на керсетки – традиційний жіночий верхній одяг, пошитий в талію, який був розповсюджений в Центральній та Східній Україні.

Мистецтвознавець робить акцент на «дзвіноподібній» формі таких керсеток, а також звертає увагу на їх витонченість та досконалість.

Пані Оксана показує три костюми, три образи. На корсетці старшої жінки вишитий космічний порядок, який символізує злагоду самої жінки та її родини з Всесвітом.  На костюмах для молодших жінок – дерева життя.

Класичні техніки вишиванок використовуються у виробах з села Єрківці (Переяслав-Хмельницький район Київської області). На вишиванці –  хліборобська орнаментація, поле, засіяне пророслим зерном. І тут також зображене дерево життя.  Тут воно вишито дуже делікатно.

А ось вишиванки з села Дівички – теж Переяславщина, а також з Обухівського району – дуже багаті. На рукавах хрестом вишиті розкішні квіти. Оксана Гордієць називає цей стиль «українським бароко».

– Це тільки в Україні могли бути народжені отакі вишивки, – говорить Гордієць.

Співробітниця музею звертає нашу увагу на корсетки із Броварського району. Вони дуже елегантні, жіночні. Складна фігурна спинка з фігурними виточками, які при завищеній талії  переходять нижче в бантові склади “в зморшки”, які  при русі роблять ходу і жіночу статуру просто фантастично гарними. Тобто, цей одяг робив будь-яку жіночу фігуру стрункою. І якщо жінка була при надії, то такий елегантний одяг приховував її стан від чужих очей. Сьогодні при всьому розмаїтті нарядів знайти такий досконалий одяг нелегко, а наші пращури самі його виготовляли!

– Це просто довершеність! Хочеться згадати Іллю Рєпіна, який казав, що тільки парижанки і українки вміють так вдало одягатися! – говорить пані Оксана.

Вона розповідає, що були цілі родини, які займалися пошиттям такого неймовірного одягу. Запозичували елементи з європейських моделей, переосмислювали, вдосконалювали.

Весь світ на одній сорочці

– Дуже сучасна традиція європейського одягу вдало дуже поєднується з нашою давньою традицією, – робить висновок мистецтвознавець.

Сорочка із Золотоніського району (Черкаська область) на перший погляд – звичайна. Так здається поки ми уважно не придивимось до орнаменту на її рукавах.

Пані Оксана нагадує про фігуру праматері Берегині, володарки світу, яка зображувалася з піднятими руками, а поруч з нею завжди зображували тварин, які мешкають в регіоні. Це могли бути леви, собаки, олені… На рукаві золотоніської сорочки вишиті левики, але якщо перевернути малюнок – ці левики перетворюються на оленів. Ось таке чарівне вбрання виробляли в Україні.

Мистецтвознавець розрізняє дуже багато символів на українських вишиванках, різні знаки, які паралельно народжуються у різних культурах і зображуються на національному одязі.  Це знаки води, дерево життя та багато інших.

Схід України. Сарафани? Вишиванки!

Чимало одягу на виставці – зі Східної України. Саме ці експонати викликають найжвавішу цікавість у відвідувачів. Бо дехто відчайдушно запевняє, що схід України – це Росія, і тут бути не може ніяких українських традицій.

– З чим я зіткнулася за час роботи виставки? Постійно чую фразу: покажіть мені, де тут на Луганщині  є сарафани, какошніки  і косоворотки? –говорить Оксана Гордієць.

Так, косоворотки дійсно є. Але лише по крою. Такий крій з’явився на теренах України, а назва «косоворотка», яка асоціюється з «руським миром», виникла значно пізніше.

Мистецтвознавець з гордістю демонструє сорочки, виготовлені в Білокуракінському районі Луганської області.

Ці сорочки нам дає та земля, про яку нам сьогодні говорять, що це не є Україна, – говорить вона.

Ми бачимо класичний український крій, класичне пошиття. Але місце чорного кольору в орнаментах займає синій. Особливість в тому, що орнамент йде по рукаву – і може бути як делікатним, так і потужним.

– З чим це пов’язано, про що це говорить? Це не є занепадом традиції, а навпаки, я вважаю це розвитком, вдосконаленням, – говорить експерт.

Пані Оксана показує манекен і просить уявити замість нього красиву жінку в цьому одязі, жінку, яка йде на свято:

– То от на свято виходить така гарна жінка. Вона іде, і якщо подивитися на цю сорочку тільки спереду, можна подумати, що вона схожа на чернігівську. Але коли ця жінка проходить повз нас, ми бачимо той орнамент, бачимо ту красу… Іншу, але не менш справжню!