«Що за дивний світ, в якому не співають пісень?» Домініка Чекун

Баба Даня з Рівненщини все життя співає народні пісні в рідному селі. Домініка Чекун, яку всі звуть просто баба Даня, все своє життя прожила в селі з цікавою назвою Старі Коні на Рівненщині. Літня жінка варить їсти у чавунних казанах у справжній старій печі, порається по господарству та співає пісень…

Гості з Києва (НЦНК “Музей Івана Гончара”) приїхали в село спеціально, щоб привітати пані Домініку з черговим … «двадцятип’ятиріччям». Квіти, хлібчик, хусточка та кавун – подарунки, яким іменинниця дуже рада.

– 79! – каже баба Даня.

Але коли починає співати не віриться в її такий шанований вік – голос як у молодої, сильний, потужний, але разом з тим спокійний – він повертає у спогади про дитинство.

Про що співає пані Домініка? Співає старі українські пісні – про природу, про людський сум за молодими роками, про село.

Життя в селі, де живе наша героїня, просте, але зачаровує. В таких місцях здається, що час зупинився, тут все так само, як було колись.

Їсти пані Домініка варить в чавунних казанах. Каже, що в місті таких точно не бачили, бо на газу в них нічого не звариш.

– В горщику смачніше, ніж в каструлі. Мій син прийде, і питає: мамо, ти в горщику борщ варила? Любить, коли в горщику і з печі, – розповідає вона.

Крім хатніх страв, літній господині також треба подбати про худобу. Роботи вистачає. Але як тільки з’являється вільний час, баба Даня співає. Разом зі своїми подругами, яких в селі лишилося зовсім мало.

Бабці сідають за стіл під стіною, де білою фарбою намальовані лебеді, та затягують пісні. Це в них називається – спєвка.

Нема жінок, – жаліється пані Домініка, – от уже зараз не співають і не вміють, і всі повмирали, що співали.

Баба Даня відверто дивується тому, яким дивним став світ, де перестали співати пісень:

– Колись коло кожної хати лавочка була, люди сиділи на лавочках. Отак вечір, вийдуть і на лавочках сидять. Тепер нема коло хати лавочок ніяких і людей нема. Телевізори покупляли та сидять та й дивляться. Та й сплять, от таке. От такий світ став.

Сама ж баба Даня співає все життя. В 16 років пішла працювати дояркою.

– В нас було 9 доярок. То врано – на колхоз, а вдень на болото, або за річку везуть нас, або на болото везуть коном. А часом було що й пішки, подоїли там корови, а вечором знов. А вечором як подоїли, як літом, то йдемо співаєм аж на село. Помаленько йдем співаєм, – згадує вона.

Каже, що колись в селі всі з нетерпінням чекали неділі, виходили на вулицю та слухали «концерт».

Зараз пані Домініка також співає в сільській церкві. Як йде до церкви, то не впізнати – хустка з вишитими квітами, біла кофта.

Як затягне «Господи, помилуй», – так аж мурашки по шкірі. За душу бере, бо душу у спів вкладає.

На жаль, в українських селах таких жіночок стає все менше та менше. Але голос баби Дані ще, на щастя, лунає дзвінко. То дай їй, Боже, здоров’я та довгих років життя!

Залишити відповідь