«Раніше вважалося, дівчина без намиста – бідна, а якщо у дівчини – велике багате намисто, значить, батьки не пожаліли і віддали за нього одну, а то і дві корови», – Оля Троян, майстриня

0
151
переглядів

Оля Троян – українська рок-співачка дуже любить збирати різнокольорові важкі намиста в українському стилі. Каже, що намисто для неї – це оберіг, без нього вона ніколи не виходить з дому. Як робити намисто, чим це мистецтво приваблює жінок, та ще багато чого цікавого про давню українську прикрасу Оля розповіла нашому кореспондентові. А ще й провела майстер-клас! Дивіться та навчайтесь!

Цього разу для виготовлення намиста Оля підготовила намистини з венеційського скла, капронову нитку, голку, золотисті залізні обіймачі для намистин, нитки «Ірис» та бісер. В колекції дівчини намист – дуже багато. Всі вони зроблені з різних матеріалів, різнокольорові, яскраві, але всі об’ємні та обов’язково з використанням елементів аксесуарів українців.

Спочатку Оля робить китички. Нарізає нитки і просто заплітає їх в косичку. Косичку треба зробити дуже тугою, аби вона після першого вдягання не розкуйовдилась.

Потім у Олі починається наступний «ритуал» – дуже серйозний. Це – розкладання намистин напівколом. Каже, що це – найскладніший процес.

– Я дуже люблю, щоб були такі тяжкі намиста, щоб видно було, що добро носиш на шиї. Раніше ж як було, дівчина без намиста – то бідна дівчина, а якщо у дівчини – велике багате намисто, значить, батьки не пожаліли і віддали за нього одну, а то і дві корови. І дівка потім ходила і красувалася, – розповідає майстриня, намагаючись як треба викласти намистинки на застелений скатертиною стіл.

За словами Олі, зробити намисто – це не просто нанизати намистинки на нитку. Це – реалізація певного плану, який виношується навіть іноді роками.

– Ти накопичив ці намиста, і якось реалізуєш свій план. Свою якусь задумку, що це намисто буде таке-то і таке-то , і ти дуже довго не можеш його скласти. І в мене таке буває, що намистини лежать роками, поки вони дочекаються того моменту, поки ти зрозумієш, що вже є все для того намиста, – ділиться власним досвідом Оля Троян.

А ще вона каже, що створення намиста – це чудова медитація. І що не можна сідати за роботу у поганому настрої. Як відомо, це стосується не тільки намист, а й будь-яких інших витворів: писанки, рушника, сорочки та іншого.

Нанизує своє намисто Оля на капронові нитки, каже, що шовкові зараз знайти нелегко.

– Взагалі в народі кажуть, якщо низька прорвалася, намисто вже своє відходило. Його треба міняти, бо воно ж вбирає в себе всю негативну енергетику. От я від однієї баби чула, що ця одна низка створює замкнутий простір, що не дає поганій енергетиці пробратися крізь намисто, – говорить Оля.

Скляні намистинки, що зараз використовує Оля, – індійські. Ще їх називають «венеційським склом», бо схожі на венеційське скло, що гуцули таке носили. В центральній часті України більш популярними були коралові та камінні намиста. Тобто в кожному регіоні – своє.

– Я без намиста ніколи не виходжу з хати, вдягаю його не те, щоб для краси, а, мабуть, дійсно – це як мій оберіг, – говорить дівчина.

Оля каже, щоб виготовити намисто, треба чимало мудрувати. Підбирати кольори, розміри та форми намистин.

Намистини нанизує голкою, кінчики обпалює воском, щоб легше було нанизувати бісер на китички. До речі, ідею цих китичок Оля «поцупила» з національного одягу гуцулів – їх носили чоловіки на капелюхах. На вигляд китички вийшли дуже схожими на чорну смородину.

Між кожною намистиною Оля прокладає так звані «обіймачі». Раніше в Україні такого не робили, а тепер магазини для майстрів дають таку можливість.

Намисто готове! Оля його фотографує для історії та приміряє перед дзеркалом.

А потім веде кореспондента, що показати свою скарбничку: різні намиста. Найулюбленіше у Олі – червоне.

– На мене, найбагатше намисто – оце. На ньому 14 низок, так воно тяжке, але гладеньке, приємне. Ось це намисто, що я зараз зробила, важче носити, бо воно не гладке суцільно. Дуже приємно носити шерстяне намисто. Воно м’яке та легке. І в кожного намиста є своя історія, я про кожне можу дуже довго розповідати. Звідки кожна намистинка, як воно там зварювалось, як мені дісталося, як купувалося, або знаходилось. Тому у кожного намиста є своя історія, – розповідає Оля.