На Чернігівщині селяни перед тим, як увійти в новий дім, запускали туди… ведмедя

0
48
переглядів

Дослідниця Аліна Ярова розповіла багато таємниць українських хат

Аліна Ярова досліджує житло традиційне житло Чернігівщини кінця 19 – початку 21 століття.

Від колиски до смерті людина проживає в певній будівлі. І звичайно, найважливіше і найсвятіше для нас – це наш рідний дім, – так пояснює Ярова важливість свого дослідження.

Піч – місце, де ховалися наречені та домові

Найсвятіше місце в українській хаті, звичайно, після Божого кутку – це піч. Господиня варила в печі їжу та пекла хліб, а ще там відпочивали старі люди. На Чернігівщині, печі не розмальовували, а лише іноді прикрашали рушниками. Про місце печі в домі свідчить дуже багато етнографічних замальовок, зокрема така: якщо до дівчини приходили свататися, то вона лежала на печі, могла за нею ховатися. І там же за піччю наречена могла ховати гарбуза, якого виносила парубку-невдасі.

А ще люди вірили, що за піччю ховалися духи, які зберігали дім.

Жіночі таємниці приховували у скринях

З меблів в традиційній українській хаті були не пересувні ліжка-лава та стіл. І ще один дуже важливий атрибут – скриня. Він був святинею для жінок та дівчат, бо вони зберігали там свій одяг, прикраси і інші дуже цінні для них речі.

Якщо піч була найголовнішим в домі для всіх членів родини, то сундук був святим для жінки, – розповідає Аліна Ярова. – Він був у кожної жінки свій. І до нього не мали права залазити інші члени сім’ї. Тобто просто відкрити подивитися що там, не мав права жоден в домі, окрім господині. Речі могли передаватися лише у спадок.

Не будуй дім на роздоріжжі!

Дуже важливим було місце, де будується хата. В будь-якому місці хату не будували. Не будували, де було спалене від грому та блискавки дерево, бо воно вважалося нечистим. Не будували на місці, де було кладовище. Було заборонено будувати в місці, де людина скоїла самогубство. Ця традиція збереглася і в 20-му сторіччі.

До того ж, категорично заборонялося будувати житло на роздоріжжі. Вважалося, що життя в цьому домі щасливим не буде.

Тварини-пророки та дари по кутках

Всім відома традиція, коли при вході до нового житла повинні поперед себе пустити кішку. Якщо кішка або інша тварина не захочуть заходити до дому, то це також свідчило, що життя там не буде добрим.

Працюючи в фондах ІМФЕ імені Рильського, можна сказати що є матеріали, які свідчать про те, що більш в ранній час на Чернігівщині пускали в хату навіть не кота і не кішку, а ведмедя. Тобто була така традиція, звичайно, ця тварина не була домашньою, вона могла бути лише в деяких мешканців села, але такі випадки бували, – розповідає Аліна.

А ще люди звертали увагу на свійських тваринок. Якщо велика рогата худоба лежить в якомусь одному місці, то це місце вважалося добрим і для проживання сприятливим.

Коли відбувалися самі закладини хати, то по чотирьох кутах клали такі задобрювальні дари. В ямку закопували, наприклад, трошки грошей або клали зерно чи вовну, щоб життя було ситим, багатим та здоровим. Але ця традиція вже десь в 20х-30х роках 20-го століття зникла. Про неї пам’ятають тільки найстаріші люди місцевості.

Замість ікон – телевізор

У сучасних будинках Чернігівщини збереглася традиція червоного або святого кута. Навіть в часи радянської влади. Хоча в ті часи кількість ікон в хатах була значно зменшеною. Інколи їх взагалі не використовували, але божий кут все рівно існував, і його прикрашали рушниками.

А ще під час радянської влади в святий кут ставили… телевізор. І навіть також прикрашали його рушниками.

– Коли сказали, що ікони в хаті тримати не можна, бо це не пасує комуністові, то люди почали ставити якісь побутові прилади, але традиція прикрашання хати таким чином залишилася. Тобто, це є певний синтез, – зазначає дослідниця.

Про відьом та домових

Наразі, на думку Аліни Ярової, релігійність селян відроджується, а разом з нею і забобонність, яка для мешканця міста є трохи дивною.

В селах досі вірять у відьом, відьмаків, злих духів та порчу. І нерозривно це пов’язано з будинком.

– Я багато раз чула скарги жителів, що їм на поріг підкинули якісь трави, які, як вважали мешканці, зібрані на кладовищі. І вони сказали, що їх дім тепер буде проклятий. Вони йшли до священика, щоб заново провести певні обрядові дії, аби поновити панування добрих духів в домі. Тобто, тут навіть можемо спостерігати певний синтез між язичницькими символами та християнськими, – говорить Ялова.

А ще в селах вірять в те, що коли помирає відьма або відьмак, то їм дуже важко вийти з дому. Селяни в 30-х роках минулого сторіччя згадували таку історію, що в будинку, де помирає відьма, трясуться вікна та дах. Казали, що людина не може відійти в інший світ.

Традиція під час похорон обов’язково закривати вікна та дзеркала збереглася і в наш час. Це також пов’язано з язичницькими віруваннями в те, що душа може заблукати.

Ну і звісно, люди вірять, що 9 днів душа перебуває в самому домі. Вона може відлучатися, вона може переходити в ті місця, які при житті були їй дорогі, але тим не менш вона – в домі. Тому в хаті розставляються свічки, а ще залишають напої та їжу, які любив померлий. Гостину лишають біля божого куту або біля фотокартки померлого.

Також існує повір’я, що не можна виносити нічого з дому після того, як зайде сонце. У другій половині дня також не дають гроші у борг. Вважається, що ті кошти не повернуть.

Дослідниця зазначає, що в селах дивним способом поєднується язичництво та християнство.

– Люди вірять у домовиків, у духів, у банників, які в лазні можуть сидіти. Для того, щоб захиститися від них, вони зберігають вдома свічку з служби на Страсну п’ятницю. Тому цікаво, що людина яка свідомо століттями називає себе християнином, вірить, що всі ці істоти існують. Але відносить їх до лукавого. І тут ще така особливість нашого люду: вони не завжди намагаються боротися з цим злим духом, а інколи їх задобрити, – говорить вона.

І додає, що в деяких селах існує досі традиція, коли біля дверей всередині хати ставиться мисочка з молоком. Для того, щоб задобрити домовика.

А якщо щось загубилося в хаті, то треба пов’язати маленький шматочок тканини до ніжок стільця, і тоді ця річ, яка загубилася, обов’язково знайдеться. Її знайде домовик.

Якщо люди бачать, що в хаті відбувається щось погане, то вони звинувачують в цьому нечисть, і тоді вони починають з нею боротися.  Робиться це в церковні свята. У вербну неділю – розміщення вербних гілочок в домі, за іконами, або просто за столом в якомусь посуді. В зелені свята – розкладання рослинок.