Мандри фондами музею: наївний живопис

0
20
переглядів

В 30-ті роки картину у художника можна було придбати за глечик сметани

Музей Івана Гончара – місце, де зберігаються справжні скарби української первинної культури.

Сьогодні разом з завідувачкою сектором «Живопис» Галиною Щупак помандруємо фондами музею, де зібрані картини. Професійного живопису тут мало – всього один стелаж. Більшість екземплярів – народна творчість.

– Ми збираємо тільки те що було в українській хаті,- говорить Галина Щупак – От ви зайшли.. що ви бачите. На стінах рушники, люстерко, ікони, картини, пізніше, вже як прийшла в українське село фотографія, то були великі такі портрети. І фотографії маленькі. Щоб видно було всю родину, все її життя.

Але повернемось до живопису. Що малювали українці? Якими картинами прикрашали свої оселі? Як жили невідомі українські художники?

У фондах музею дуже багато справжніх шедеврів, але більшість з них, на жаль, не підписані, тому ми не знаємо імен їх авторів.

Тематика картин різна. Галина Щупак звертає увагу на життєву картину «Перерване побачення». У центрі картини – молода дівчина та жінка середніх літ сваряться, а «наречений», якого мати молодиці, піймала «на гарячому»… тікає.

– Дивіться, як зараз мужчини так і тоді, він нє, щоб захищати ту дівчину свою, пояснювати матері що він буде сватати, а він тікати. Але хороша робота, – розповідає пані Щупак.

Дуже поширеними в українських хатах, особливо в тих, де жили представники інтелігенції, були портрети Тараса Шевченка.

– В мене також є портрет Тараса, – говорить наш гід. – А у вас? Не такий великий, щоб він був як прикраса хати, невеличкий – мені більше не треба. І тритомник в мене є такий величезний от, бо інколи хочеться заглянути.

За словами пані Щупак, образ Тараса був в українських селах дуже шанованим. Його портрети вішали біля ікон.

І, звісно, українці дуже любили малювати квіти – яскраві та великі.

– Малювали, любили квіти, – говорить Галина Щупак та показує одну з робіт – квіти у вазі – Оце й досі не знаємо, на якій фабриці, на якій майстерні це зроблено. Воно на тонкій тканині, що коли довго стоїть то пересихає і тріскається. І цих робіт багато намальовано. Це ж красота!

В музеї Гончара все розкладено у буквальному смислі по поличкам, а полички мають свої назви: «Квіти», «Лебеді» і таке інше.

Птахи, тварини, жива природа – також були дуже популярними в роботах художників.

Продавали свої роботи майстри на ярмарках. Дуже дешево продавали. В 30-ті роки, коли був голод, картину можна було купити за глечик сметани або ряжанки.

– В Переяславі і Яготині були ярмарки, і художник намалює і винесе, все розкладе. І люди купували – платили гроші, дуже малі гроші. А ще платили продуктами, – говорить Щупак.