Богдан Петричук про традицію, моду, любовь та про те, чому не став директором

Богдан Петричук – правдивий гуцул з синіми очима, який з дитинства «горить» історією рідного краю, збирає предмети давнини, і навіть створив імпровізований музей у рідному селі с. Бабин Косівського району Прикарпаття.

Скарби Богдана – не лише у його скринях. Він читає вишивані узори  – як книги, знає історію ледь не кожної хустини, а щодо модних таємниць позаминулого століття, то тут  – непочатий край роботи, аби все осягнути…

Чому не став директором…

Будучи студентом, Богдан ладен був перевернути світ, працював і мріяв навіть очолити Косівський  музей народного мистецтва та побуту. Юнак був готовий розпрощатися зі своїми старовинними скарбами, які почав збирати на початку 2000-их рр. Однак, як зізнається сам етнограф: «Я їм кажу – робім, робім, в мене був дуже великий запал, а їм це було надто складно». Згодом Богдана перевели до музею в Коломию. Там він  не чувся на своєму місці, а згодом і був звільнений.

Про колекцію

Усі речі з колекції Богдана – придбані за власний кошт, дещо  подароване друзями. Щоб купити  один із кіптарів – найкрутіший в колекції, він мусів працював офіціантом в Буковелі цілий сезон.

«Баба розказувала, що ось за цей сердак і за запаску рік служила в  газди –  такого поважного багача. Так всі колись  робили – навіть діти, аби навчитися хазяйнувати. Там баба навчилася ткати, і була хорошою ткалею», – розповідає Богдан.

Серед «знахідок» істрика – майже всі гуцульського походження, а це –  Верховинський і Косівський райони. За словами Богдана, він не розпорошувався на те, аби розширити географію колекції. «Тут, на місці сиджу, то місцеве і збираю. Але вже тепер не скуповую так активно, як колись. А колись як йшов на базар, маючи певну суму грошей, то тратив ту суму, і ще на стільки набирав в борг», – каже гуцул.

А ще, десь за часів президентства Ющенка Богдан хотів купити у сусідки гарну скриню.

«Ну така файна скриня, я так дивився на ту скриню… А що коштувала – 300 доларів. Півтори тисячі на той час. Ну звідки в мене 300 доларів, поясніть мені? Якщо я там в однокласників купував перемітку за 30 гривень, і то, приносив, оплату розділював на дві частини – 15 і 15. От горнятко з Францом-Йосипом, куплене у п’ятому класі, чи в шостому, за чотири гривні. І то я платив два і два», – пояснює колекціонер.

Про моду

Із розповіді Богдана стає відомо, що найліпший одяг гуцули зберігали до церкви, він вважався святковим. На весілля і на базар – це одягали той одяг, який зносився трохи, і простіший. Дуже святково до весілля вдягалися дружки, дружби, свати, а  гості –  простіше. А вже одяг  дуже зношений  носили біля  хати.

Цікаво й те, що жителі одного села моду з другого села рахували недосконалою, некрасивою, і кожен мав собі свої окремі особливості. А один і той же візерунок до вишиванки використовували по різних районах і селах, але суттєво мінялася техніка виконання.

«Тут в нас, настільки всі села відрізняються між собою, що просто неймовірно. Космач – це зовсім унікальна колористика, зовсім інший костюм, який відрізняється сам по собі повністю. Маємо Вербовець, де ось ці вишнево-сині, червоні, чорні сорочки. Мємо Пістень, який знов відрізняється, дуже сильно, від всього. Маємо наші села Бабин, Соколівка, Яворів, Річка, Брустори, Шепіт, Шнідавка. По одягу ми дуже схожі. Але одна з частин Яворова вбиралася  як Верховинщина. А села над Черемошем, оці Ростоки, вони вбиралися, як Путильский район, зовсім інакше. І Кобаки, Рожнів – це вже Покутський стрій, знову інший. Старі Кути – знов інакше все. І якщо це все зібрать, це можна цілу книжку видавати, і таку різноманітну, але суто по Косівщині», – захоплюється Богдан.

І про  любов

За словами Богдана, кожна вишивка – то чиясь окрема історія, бо ж скільки то треба мати терпіння і любові, аби вишити коханому сорочку – а на Гуцульщині вишивка густа і барвиста, як лісисті гори, в яких легко заблукати. Ти паче, що колись у хатах селян не було електрики, і доводилось буквально «сліпати», аби викласти ті тонкі стіжки.

«Ну, любов у цю сорочку вкладена найбільше. Це десь з околиці Косова, я точно не знаю походження. Подивіться на оцей манжет. Ну де вони, ну де вони – ті, що будуть сидіти ночами, і шити? Тоді дівчина любила хлопця. Зранку встала до роботи, там, в поле, в неділю – до церкви, а як попала раз на весілля, то це для неї щастя. Все. Ну, а тепер в дівок мізки? Цигарка у зубах, пиво в руках… Там, один не підійшов – є другий, є сайти знайомств, і другі-треті-четверті, і все», – ділиться з нами  Богдан.

Share On Google+